Держава: Україна
Місто : Берегове
Область : Закарпатська
Поштовий індекс 90200 - 90205
Телефонний код +38 (03141) XXX
Номерні знаки: АО / 07
Населення 28 900

 
 

 

Знайомства

Пошук роботи

Нерухомість

Реклама на сайті  

RSS      

 

Зворотній зв'язок

Статті

Об'яви

Гостьова книга  

Реклама

Дайджест газети

Дайджест за 2008 рік
Дайджест за 2009 рік
Дайджест за 2010 рік

Навколо світу

Новини із усього світу
Новини політики
Політики и партії
Культура та мистецтво
Новини автосвіту
Наука та освіта
Медицина и здоров'я
Мода та красота
Про спорт и не тільки
Мережа і комп'ютери
Мобільна телефонія
Наука та технології
Новини будівництва
Новини нерухомості
Новини шоу-бізнеса
В світі тварин
Відпочинок та розваги
Юмор и приколы
Просто цікаво
Місцева влада
Очевидне неймовірне

 

Вітаємо Вас  на  сторінках  нашого  порталу

Герб города Берегово Флаг города Берегово

Міська газета  "Берегово"

Міська  газета  "Берегово"

ДОЛЯ: ЗА НАКАЗОМ СТАЛІНА
До Дня пам’яті жертв політичних репресій

У листопаді 1944-го року замість святкувань і веселощів у багатьох угорських родинах Закарпаття панували смуток і журба: чоловікам віком від 18 до 50 років було наказано з’явитися для відправки на „триденні роботи”. Угорці – дружелюбні та приязні, готові допомагати в біді. Не зрікалися цього в роки війни, тож чому б не допомогти у відбудові осель, об’єктів культурної та соціальної сфери, тим паче, коли ще й прохають? Чоловіки йшли на три дні, мовляв, то є зовсім дрібниця. „Витримаємо!” – міркували собі.

Але більшість із них ніколи не повернулася додому. Де перебувають чоловіки, батьки, сини, брати, серед яких умов і чому – достеменно не знав ніхто. Ті, хто ліг у чужу землю, вже не могли нічого розповісти, а кому вдалося повернутися до рідних домівок, не наважувалися нічого згадувати. Аж до часів гласності, перебудови та зміни режиму.

Як виявилося, угорських чоловіків відправили на „триденні роботи” відповідно до розпорядження самого Сталіна – побоювалися, що волелюбний народ повстане й дасть відсіч. Уважали, що після того, як власті знищать молодих, повних сил та енергії чоловіків, жінки та діти вже не становитимуть жодної небезпеки.

До слова, чоловіки у листопадовому снігопаді пішки добиралися до збірних таборів, їх утримували в неопалюваних і студених приміщеннях, без харчів, де не було елементарних гігієнічних умов. Так влада хотіла приборкати тутешніх гордих угорців. На сьогодні залишилося дуже мало живих свідків сталінського терору, ще менше тих, хто наважується говорити про пережите. Один із них – берегівчанин Йосип Ронто. Його розповідь про “триденні роботи” 1944-го вражає...

Довоєнний період

Народився 22 червня 1922 року в Берегові. Каже, що початкову освіту здобував у греко-католицькій школі, де Шандор Кампов увів діток у чудовий світ знань, навчив читати, писати, рахувати, любити Бога. До п’ятого класу ходив до школи по вул. Зріні: методи учителя Шандора Дельцега залишили в його дитячій душі приємні спогади. Починаючи з шостого класу, вісім років навчався у берегівській угорській королівській гімназії (див. на фото). Випускні іспити разом із 54 іншими гімназистами здавав в 1941-му р. З любов’ю та повагою згадує своїх учителів і наставників: директора гімназії, викладача фізики Ференца Паппа, учителів угорської мови та літератури Ференца Озорака, німецької й латини Ласло Запфа, французької – Золтана Парічку, класного керівника, математика Іштвана Чанку, історика Ласло Бардоша. По завершенні гімназії, з 1941-го по 1944-й, працював черговим на залізничній станції.

Сорок четвертий рік

Цей рік затямився важливими змінами в житті Й. Ронто. За віком потрапив до категорії тих, кого відправили на “триденні роботи”. Спершу пішки ішли до збірного пункту, відтак залізничними вагонами їх відтранспортували до с. Легенєалшомігалі (Словаччина). А коли в село прибули радянські війська, вирішив утекти додому, до Берегова. Дорогою наздогнав кінну підводу, речі поклав на віз, а сам прошкував поруч. По дорозі патруль перевіряв документи, і коли виявилося, що він угорець, – затримали.

„Опинився я в сільській хаті, де мене обшукали, а потім випровадили до передпокою, – старий згадує ті часи зі сльозами на очах. – Під помешканням був підвал – підняли дошку в підлозі і закрили мене туди. Через день потрапив до іншого села, де вже було кілька полонених. Зі мною були мої земляки Матяш Рак і Ласло Шіе. До речі, згодом у Перечині ми зустрілися з більш численною групою угорців...”

А сталося так, що коли підійшли радянські війська, начальник станції в Легенєалшомігалі дозволив угорцям повернутися додому. При перевірці документів у новоявлених друзів Ронто виявили пістолет, якого вони поцупили перед утечею. „Тож їх спіткала така ж доля, як і мене”, – резюмує. Зі збірного пункту всіх відправили до Самбора. Ночували в будівлях, що раніше слугували за стайні. А вдень людей примушували працювати. У пам’яті зринув епізод перечинських подій: тих, кому було за 50, відпустили додому. Одного літнього знайомого попросив передати звістку матері, мовляв, живий. Коли пішки вийшли на воловецьку дорогу, помітив знайому постать: мати! Принесла сину харчі. Підбіг до неї, обняв, притулився міцно-міцно і заридав, мов дитина. Ніколи – ні до того, ні опісля – не їв сала з хлібом, намащеним лекваром. А тоді такий був голодний, що голова йшла обертом. Тіло було виснажене важкою працею, а душа втомилася від випробувань та нелюдських умов.

У тому ж Самборі всіх розмістили у хлівах. Там Й. Ронто й дізнався, що забрали і батька, і молодшого брата. У цьому таборі ходили на роботу в ліс: рубали дрова, важкі колоди на спині носили до кухні. Опалення не було, спали на холодній підлозі. Звідси потрапили аж до Єнакієва. Казали, що тут два тижні буде перепочинок, нарід трохи окріпне, набереться сил. Але вже наступного дня всіх вигнали прибирати сніг. Співрозмовник згадує, що був худорлявої статури, хворобливий. Ймовірно, саме це і врятувало йому життя – з немічними поводилися краще, доручали легшу роботу. Цілий рік хворів, зовсім охляв. Частину харчів віддавав друзям. Коли одужав, за один раз з’їв сім порцій каші: тоді вже друзі підгодовували його... „Я думав, що одужав, але ще з рік не міг звестися на ноги, доводилося майже заново вчитися ходити”, – розмірковує дідусь.

Спогади з пекла...

Ще один монолог-спогад:„Пам’ятаю, в полоні разом зі мною був директор берегівського банку Дєрдь Чанк – командував загоном. Одного разу нас переправляли із одного табору до іншого. Були голодні, мучила спрага. Він пожалів нас і дозволив висунути руки з-поміж решіток вагону і назбирати снігу – ми пили талу воду... Щоправда, земляка за це було усунуто з “посади”, на його місце призначили батьовського цигана – той уже не був з нами такий поблажливий. Дивно, але доля завжди оберігала мене. У єнакіївському таборі роботою відділення, яке нарізало хліб, керував чоловік на прізвище Герхардт. Не володів не російською, ні угорською мовами. Оскільки не мав із ким спілкуватися, почав між новими в’язнями шукати такого, хто знав англійську. Англійською я не розмовляв, а ось французькою володів непогано. Щоб утримати мене біля себе, дав роботу у своєму підрозділі. Більше я не голодував. Ходив до нас один офіцер, котрий щодня брав буханку хліба додому – для сім’ї. Згодом саме він зачитав списки звільнених. Ймовірно, саме завдяки цьому знайомству і я потрапив до їх числа. Коли вже був певним, що я йду додому, відклав буханку на дорогу. У потязі я поклав безцінний на той час скарб під голову, але поки спав, його вкрали. Усю дорогу голодував. Та й випити води нагода випала тільки у Солотвині – там продавали окріп...”

А його молодший брат Лайош помер на Святвечір. Марив наїстися бульйону, якого не міг скуштувати більше ніколи. У таборі разом із берегівчанином Ронтом був колишній залізничник на прізвище Бараняї – свого часу він служив у Боржаві на Берегівщині. Через брак місця спали двоє на одному ліжку. Оскільки голодували і мерзли, він дуже охляв. Якось Йосип відлучився, а Бараняї ліг на ліжко і накрився своїм пальтом та так і помер. Наглядач, дізнавшись про його смерть, заявив: той, хто роздягне мерця, отримає “добавку”. “Оскільки був дуже голодний, – каже пан Йосип, – то зголосився...” А поховання в таборі відбувалося так: покійників скидали в одну купу в пустуючому приміщенні, а коли їх “назбирувалася” певна кількість, живих виганяли копати яму. Так і хоронили тут своїх побратимів – у безіменних братських могилах...

Уже згадуваний Матяш Рак також занедужав тою ж хворобою, що до того цілий рік мучила Ронто. Отже, помітивши на собі ті ж симптоми, звернувся до нього з проханням. Справа в тому, що той мав при собі ложку, яку отримав у подарунок від нареченої – боржавчанки Ілони Варги. Коли почав усвідомлювати, що йому вже не жити, попросив Йосипа повернути ту ложку дівчині...

Удома...

Додому Йосип повернувся через три роки. У Берегово прибув потягом із боку Солотвина. Поріг рідної оселі переступив на світанку, батько – того ж дня, але по обіді. Мати довго не могла повірити в такий щасливий збіг обставин. А ось брат залишився спочивати в чужій землі. Батько розповідав, що помер із голоду. Вдома син і батько довго не наважувалися істи “нормальні” харчі – призвичаювали свій організм до їди поступово. Здається, що худі якось легше переносили голод, ніж повні чоловіки. У таборах мерли, немов мухи восени... Довгий час двадцятип’ятирічний чоловік не міг знайти собі роботу. Відтак у 1966-му, за сприяння двоюрідного брата, влаштувався вчителем у Гуті. Там працював рік (у ті часи вчителів щороку “перекидали” із однієї школи в іншу). За таких умов відпрацював 27 років. Покинути роботу змусили тільки обставини: важка хвороба прикувала матір до ліжка, вона потребувала постійного догляду. У ті часи єдиним родинним доходом була материна пенсія. Згодом знову довелося повернутися до вчителювання: працював у Бадалові, Гаті. А до Берегова перебралися в 1972-му році (до тих пір жили в Бадалові). Одружився Й. Ронто 3 вересня 1948-го року. З майбутньою дружиною познайомився в райцентрі – в парку. Вона працювала в торгівлі. У них згодом народилося троє діточок: одне маля померло ще в ранньому дитинстві. 52-річного сина поховали в 2003-му році. Ще один син мешкає в Угорщині, в місті Дунауйварош. Щомісяця навідується додому. Частими гостями є і внучки – Маріанна та Моніка. За нами, старими і немічними, доглядає невістка, дружина померлого сина. Ми щиро вдячні їй за допомогу: попри те, що має серйозні проблеми зі здоров’ям, не забуває про нас.

Сьогодення...

А на закінчення своєї сповіді Й. Ронто розказав, що регулярно читає “Берегово”. Любить цей часопис, який друкує матеріали для простих людей. Відрадно, що громадські організації щороку вшановують пам’ять жертв сталінського терору, отже, тямка про закарпатських угорців цупка. Зізнавався: свого часу й він кілька разів виступав на цих урочистостях, ділився з присутніми своїми спогадами. Нині вже навіть із хати не спроможний вийти – хвороба прикувала до ліжка. Користуючись нагодою, висловлює щиру подяку міському голові Іштвану Гайдошу та його заступникам за те, що не забувають про старих, які були репресовані, і при нагоді та в міру можливостей підтримують матеріально: то 200 гривень допомоги надішлють, то 150...

А насамкінець зауважив: похвально, що на площі Пушкіна споруджено пам’ятник угорцям, які загинули у сталінських таборах. Нехай завжди тут горить поминальна свіча...

Це – пам’ять про тих, хто не повернувся додому...

МАРІЯ КЕНЄРЕШ

Резюме и співбесіда

  Від того, як ви підготуєтесь до співбесіди, і як будете себе вести і залежить результат. Дізнайтеся, як зробити так, що б Ваша співбесіда запам'яталась і на Вас звернули увагу ...
 Від того, наскільки правильно, і цікаво буде складено ваше резюме, може залежати.....

Знайомтесь в Інтернет

   Сьогодні, познайомиться з ким-небудь стає все важче і важче .. Особливо актуальним стає це питання якщо Вам за тридцять ... Спеціально для Вас ми і відкрили сторінку де Ви можете заповнити анкету, завантажити фотографію, яку побачать тисячі відвідувачів нашого порталу.

Як продати нерухомість

  На численні прохання відвідувачів нашого порталу, ми запустили сервіс купівлі - про-дажу нерухомості. Використання послуги абсолютно безкоштовна. Вам необхідно заповнити відповідні поля і завантажити фотографії і дані Вашої нерухомості і тисячі відвідувачів побачать Ваші оголошення ...

Для жінок

Для майбутніх мам
Домашній лікар
Чоловік і жінка
Салон краси
Жінка і мода
Як і де відпочивати
Улюблені свята
Моє помешкання
Секрети кулінарії
Робота і кар'єра
Шопінг - для всіх
Жіночі секрети
Оранжерея вдома
Домашні тварини
Скажи наркотикам - НІ

Актуально

Про якість води
Нормативи якості
Критерії якості
Губить людей вода
Міська водичка
Все про воду
Вода як основа життя

© 2007 - 2010   При використанні матеріалів сайту - активне гіперпосилання обов'язкове