Держава: Україна
Місто : Берегове
Область : Закарпатська
Поштовий індекс 90200 - 90205
Телефонний код +38 (03141) XXX
Номерні знаки: АО / 07
Населення 28 900

 
 

 

Знайомства

Пошук роботи

Нерухомість

Реклама на сайті  

RSS      

 

Зворотній зв'язок

Статті

Об'яви

Гостьова книга  

Реклама

Газета  "Берегово"

Дайджест за 2008 рік
Дайджест за 2009 рік
Дайджест за 2010 рік

Навколо світу

Новини із усього світу
Новини політики
Політики и партії
Культура та мистецтво
Новини автосвіту
Наука та освіта
Медицина и здоров'я
Мода та красота
Про спорт и не тільки
Мережа і комп'ютери
Мобільна телефонія
Наука та технології
Новини будівництва
Новини нерухомості
Новини шоу-бізнеса
В світі тварин
Відпочинок та розваги
Юмор и приколы
Просто цікаво
Місцева влада
Очевидне неймовірне

 

Вітаємо Вас  на  сторінках  нашого  порталу

Герб города Берегово Флаг города Берегово

Міська газета  "Берегово"

Міська  газета  "Берегово"

ГОЛОДОМОР ПАМ’ЯТАЄМО,
бо історію свою вивчаємо та минуле знаємо

... 22 листопада 2008 року. День свободи, день, коли українці згадують мільйонні жертви голодоморів та політичних репресій. Це все було, коли вмирали гарні, красиві, сильні у країні, якої вже не існує. Її повна назва – Союз РСР. Це було давно, 75 років тому, хоча закарпатці пам’ятають ще й голод 1947 р. Відтоді минула ціла епоха. Виросли фактично три покоління людей. 1933-й – це Голодомор! У людській пам’яті збереглися хіба що трагічні сторінки тих часів, коли сталінський режим спровокував голод на теренах всієї тодішньої України. Злодійства катів, що маскувалися під комуністичним благодійництвом, не знають прощення.

     Українці, чий дух пробуджується щоразу сильніше, пам’ятають, світ визнає наш біль, нашу національну трагедію, що забрала зі світу білого мільйони життів чоловіків, жінок, дітей, бабусь, дідусів – матерів, сестер, братів, синів, дочок... Цвинтарі з’являлися на сільських вулицях, під тинами та біля будинків хаотично, людей не ховали, їх просто викидали, як собак, бо живі були кволими та не мали сили-здоров’я, щоби викопати могили та опустити в них бездиханні тіла. З’явилося людожерство, у казанах варили людські тіла, а хати зяяли пустками, у багатьох родинах вмирали не тільки від голоду, але й від хвороб, тифу, холери тощо, які гарцювали, немов голодні коні, по обидва боки Дніпра. Про це згадує, до речі, і Президент України Віктор Ющенко у документальному фільмі про Джона Мейса, який приїхав в Україну з Америки й перший почав працювати над цією темою майже двадцять років тому. Доти про голод знали хіба що очевидці, компартійний режим волів про цю трагедію мовчати, аби не підривати авторитет соціалістичного способу життя, колективізації та інших цінностей.

      Люди старшого покоління згадують зі щемом на серці: нерідко пухлий нарід подавався на поля в пошуках замерзлої картоплі, капусти, буряків, „завтрашні” мерці підбирали навіть загиблих курей, не кажучи про лободу, кропиву тощо. Фінагенти рахували на подвір’ї курей, відтак давали вказівку, скільки яєць мав здати господар. І сміх, і гріх, але виходило, що кури мали нестися два рази в добу, аби здати вказану кількість яєць. Але такого не буває. Зерно вивозили до останньої жменьки, навіть віником підмітали все начисто, аби щось не залишилося на глиняній підлозі стодоли. Голод був планомірний і цілеспрямований. Це була косовиця смерті, яка збирала свій жахливий урожай. Навесні 1933-го щохвилини, щогодини, щодоби помирало відповідно 17, 1000, 25 000 українців. Тож у суботу, в день пам’яті жертв Голодомору, у державі було оголошено національну хвилину мовчання. Опісля стартувала всеукраїнська акція „Засвіти свічку!” У селах, селищах, містечках і містах вшановували невинних жертв, запаливши свічки на площах та у скверах, на вікнах своїх осель. Ті, що пам’ятають часи голодомору, гірко плакали, згадуючи, як настав штучний голод, як увесь урожай забирали активісти: зерно, картоплю, соняшник, і це при тому, що урожай був більш дорідний, аніж середній. Спокійно можна було жити, але влада вирішила покарати мільйони, поглумитися над працьовитим і невинним народом.

     Після голодного тридцять третього змінилася мораль українця. У нації виникла боязнь до завтрашнього дня, ще й зараз ті, хто пережив голод, ніколи не викинуть окраєць хліба. Для них кожна скибка – це щось святе. Про голодні уроки тридцять третього написано та сказано вже багато, з’являються все нові, чим далі, тим страшніші, свідчення тої наймасштабнішої за всю історію України біди, але один висновок є дуже актуальний – там, де панують тоталітарні режими, завжди з’являються голод, геноцид, репресії, інші злочини. Архівні документи, свідчення очевидців тих страшних років дають підстави стверджувати: люди були такими, як загнані звірі. А голодний, аби рятувати себе та рідних, готовий до будь-якого, навіть необачного вчинку. Добуваючи харчі, намагалися брати розумом і хитрістю, але влада і тут чинила перепони. Українців навіть не випускали за межі України. Треба було мати перепустку, аби виїхати в області Росії або ж Білорусі (у цих регіонах ще якось можна було розжитися на хліб, зерно, картоплю тощо). Навіть квитків на поїзди не продавали, настільки жорстокою була заборона щодо поїздок. Багато хто про це не знає, тож не дивно, що тема голодомору, суботня жалоба стали першополосними на сторінках газет і журналів. Якщо із цього приводу ще раз звернутися до тез В. Ющенка, то він зауважив: вшанування 75-х роковин Голодомору сприятиме єднанню нації. Цього так хотілося б! А берегівчани минулої суботи також долучилися до цієї загальнонаціональної акції та прийшли на площу Кошута, аби пом’янути невинно убієнних, яких, за різними даними, померло від 7 до 10 мільйонів. „Який масштаб цієї трагедії має бути, аби через 75 років можна було зібрати більше 1 млн. імен – мурашки пробігають по тілу”, – сказав глава держави.

   Мітинг-реквієм у Берегові відкрила заступник начальника міського управління культури Ольга Матей. Опісля шанобливої хвилини мовчання пам’яті жертв Голодомору-33, слово взяла перший заступник міського голови Ольга Бізіля, яка сказала, що трагічна історія нашої країни повинна не роз’єднувати нас, не ділити, а згуртовувати, зміцнювати дружбу між народами. І насправді, український народ лишень тоді буде сильний, коли вершитиме славні діла спільними зусиллями. Єднання в скорботі має засвідчити, що ми добре засвоїли уроки історії, а запалена свічка буде гідною пам’яттю перед своїми предками. Трагічне минуле не повинно більше повторитися на нашій землі. Відтак виступив і берегівський мер Іштван Гайдош, який перед тим брав участь у аналогічній акції у Сваляві, звідки на „триденні маленькі роботи” в 1944-му році вивозили закарпатських угорців. Знаємо: чимало з них уже більше ніколи не повернулися додому, тож промовець звернув свою увагу на те, що люди повинні добре пам’ятати свою історію. Наш край у ті часи належав до іншої держави, тут панував інший режим, але ми сповна зазнали репресійних жахіть, що прийшли разом із визволенням. Сталінський геноцид був планомірним і безпощадним, фактично тривала політика масштабного знищення малих і великих народів. До слова, Закарпаття, як і решту земель України, також спіткав голод, коли люди мало не вмирали від недоїдання, і сталося це вже у 1947 році. Причини – засуха, нові радянські порядки, колективізація... Тоді з життя також пішли мільйони людей. Їх треба пам’ятати поіменно. Але це не просто цифри, це людські життя із конкретними прізвищами та адресами. З приводу цього і формується Всеукраїнська книга пам’яті, сімнадцять томів якої вже презентовано. Батьки наші пам’ятають ці трагічні місяці і розповідають вони про ці страшні сторінки в житті краян зі сльозами на очах. До речі, історики стверджують, що Сталін не любив Україну. Вона була кісткою в горлі радянсьокї влади, яка на словах проповідувала любов до рідного народу, а насправді знищувала його кращих синів і дочок, культуру, побут, релігію тощо. Трагедія України ще й у тому, що серед померлих – 90 відсотків селян. У місті можна було зайнятися гешефтом і вижити. Але не всім це вдавалося зробити. Голод – ефективний засіб перетворення людей на рабів! Цю ленінську формулу добре засвоїв його учень Сталін. Він тримав за горло всю Україну, вмів нав’язувати цілим народам свою волю. Голодомори – на його та на совісті соратників, Косіора в тому числі. Днями у Києві таки спромоглися закинути кам’яній брилі „партбоса” зашморг на шию і повезти „пам’ятник” туди, де йому місце. Столичні комуністи заважали цьому, але все було зроблено акуратно, до того ж уночі. Попри те, що компартійний режим наш народ принижував, убивав, мордував (голодом у тому числі), нація вижила, вона тепер жива і живе. Відзначення 75-х роковин про голодомор є цьому свідченням, і правда про нього житиме.

    А потім священики різних конфесій помолилися за упокій тих, котрі в ті часи через вищеописані фактори та не з власної волі переселилися на той світ. Згодом на площі засвітився символічний хрест із лампадок! Його запалили всі, хто прийшов того суботнього надвечір’я на площу Кошута: очільники міської влади, керівники установ, прості громадяни, навіть школярі. Нехай і молоді прилучаються до історії нашої держави та рідного краю. Запалені свічки засвідчили: народ має нетлінну пам’ять і він не забуватиме уроки тих часів, коли голодомори та репресії „косили” невинних жителів України. Знаючи свою минувшину (хоч тут маємо чимало прогалин), нація згуртовує свої ряди та може стати ще могутнішою й протистояти тим викликам, що їх підносить наше непросте життя. Запалені свічки цьому також мають сприяти. Величний меморіал у вигляді свічки, який споруджується в Києві, також має на меті згуртувати націю.

                                                                                                                                                                     Михайло Папіш
На знімках: так запалювали в центрі Берегова свічки; міський голова Іштван Гайдош, його перший заступник Ольга Бізіля, Олександр Гладун, секретар міськради Гейза Товт також долучилися до акції „Засвіти свічку; уродженка Чугуївського району на Харківщині Марфа Малинська не могла стримати сліз, вона мала чотири роки, коли був голод; ці люди також пам’ятають голодування у ріднім закарпатськім краї; добре, що молодь прийшла та відчула-усвідомила глибину та суть акції про пам’ять жертв голодоморів і репресій

Резюме и співбесіда

  Від того, як ви підготуєтесь до співбесіди, і як будете себе вести і залежить результат. Дізнайтеся, як зробити так, що б Ваша співбесіда запам'яталась і на Вас звернули увагу ...
 Від того, наскільки правильно, і цікаво буде складено ваше резюме, може залежати.....

Знайомтесь в Інтернет

   Сьогодні, познайомиться з ким-небудь стає все важче і важче .. Особливо актуальним стає це питання якщо Вам за тридцять ... Спеціально для Вас ми і відкрили сторінку де Ви можете заповнити анкету, завантажити фотографію, яку побачать тисячі відвідувачів нашого порталу.

Як продати нерухомість

  На численні прохання відвідувачів нашого порталу, ми запустили сервіс купівлі - про-дажу нерухомості. Використання послуги абсолютно безкоштовна. Вам необхідно заповнити відповідні поля і завантажити фотографії і дані Вашої нерухомості і тисячі відвідувачів побачать Ваші оголошення ...

Газета  "Берегово"

Для майбутніх мам
Домашній лікар
Чоловік і жінка
Салон краси
Жінка і мода
Як і де відпочивати
Улюблені свята
Моє помешкання
Секрети кулінарії
Робота і кар'єра
Шопінг - для всіх
Жіночі секрети
Оранжерея вдома
Домашні тварини
Скажи наркотикам - НІ

Актуально

Про якість води
Нормативи якості
Критерії якості
Губить людей вода
Міська водичка
Все про воду
Вода як основа життя

© 2007 - 2010   При використанні матеріалів сайту - активне гіперпосилання обов'язкове